ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні

Свобода совісті функціонує як категорія пра­ва і тісно пов'язана зі становленням суспільства і держави. Вона включає в себе дві складові.

Совість— це здатність особистості здійснювати мо­ральну самооцінку своїх думок і вчинків та нести моральну відповідальність за них. Совість менш за все спирається на примус із боку сус­пільства та держави, а перш за все на особисту свободу в моралі.

Свобода в мора­лі— це вільний вибір, без будь якого зовнішнього тиску поглядів, уявлень, норм і оцінок, що регу­люють поведінку людини. Вона не може бути абсолютною та необмеженою. Людина не може ні за яких умов бути ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні цілком вільною від відпові­дальності за свої думки та вчинки, адже вона існує в сус­пільстві разом з іншими людьми, в яких є свої інтереси та права. Отже, свобода має певні межі, зумовлені існуван­ням інших людей і суспільства. У декларації Ватикану про релігійну свободу зазначається, що релігійні організації та віруючі повинні виконувати ви­моги світської влади, дотримуватися громадського поряд­ку, а громадянське суспільство має захищатися від зло­вживань, які здійснюються під релігійними гаслами.

Свобода совісті як релігієзнавча і правова категорія – це право особистості сприймати, мати чи змінювати релігійні переконання за власним вибором, сповідувати свою релігію або не сповідувати ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні ніякої релігії та вільно поширювати нерелігійні переконання.

Основою свободи совісті служить наявність інших свобод демократичного суспільства.

Свобода віросповідання – це законодавчо гарантоване правовибору особистістю релігійного світогляду, її можливості щодо релігійного самовизначення й самореалізації в обраній релігійній сфері.

Вона передбачає рівність віруючих усіх конфесій пе­ред законом, відсутність дискримінації за релігійним прин­ципом, дає право не лише обирати будь-яку релігію, але й не обирати жодної. Тобто право вибору передбачає одночасно і право відмови від вибору.

Свобода релігії — це законодавче забезпечення правових, суспільно-політичних та економічних мож­ливостей вільного й незалежного функціонування релігійних органі­зацій та їх інститутів.

Ще одним важливим чинником реалізації свободи ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні совісті, свободи релігії є свобода в релігії.

Свобода в релігії — це ті межі свободи, в яких, згідно з віросповідан­ням, може реалізовуватися ініціатива та самодіяльність віруючих щодо тлумачення головних положень віровчення, відправлення культів.

Реалізація свободи совісті неможлива тобто без сво­боди церкви.

Свобода церкви — це соціально-правові гарантії вільного функціо­нування релігійних конфесій, релігійних громад та інших об'єднань віруючих і гарантія незалежності їх внутрішнього устрою, структури управління та можливостей виконання їми релігійних завдань..

Це поняття відображає ступінь автономності церкви, невтручання держави в її внутрішні справи. Воно перед­бачає свободу створення, управління, функціонування ре­лігійних організацій, їх господарської ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні, фінансової діяль­ності тощо.

Першим правовим актом, який проголосив «свободу сповідання релігії», був підписаний у 313 р. римським імператором Костянтином і його співправителем Лацінієм «Міланський едикт про віротерпимість». Поняття «сво­бода віросповідань» відображає можливість вільно, без зов­нішнього примусу дотримуватись будь-якої релігії, відправ­ляти публічно чи приватне релігійні культи, вільно змінювати свої релігійні уподобання, рівність перед зако­ном як віруючих, так і релігій.



Це — один з аспектів свободи совісті, що виражається здебільшого через свободу думки щодо релігійних цінностей, норм, установок тощоКожна людина має сама визначити форми, способи, шляхи пізнання істини, свого єднання з Богом. Вона від народження ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні має право бути вільною, суверенною і незалежною у виборі й захисті своїх ідей, переконань, суджень, свого погляду на світ, сенс і призначення людського життя. Це справа її со­вісті.

Високі стандарти в сфері прав людини, що стосуються сво­боди совісті та релігій, закріплено в Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 р. Згідно зі статтею 35 Конституції України, кожен громадянин України має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні охорони громадського порядку, здоров'я і моральнос­ті населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в України, - згідно Конституції, - відокремлені від дер­жави, а школа від церкви. Жодна релігія не може бути визна­на державою як обов'язкова. Ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

У разі, якщо вико­нання військового обов'язку суперечить релігійним переконан­ням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною ( невійськовою) службою.

В цілому, законодавство України про свободу совісті та релігій­ні організації є системою пов ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні'язаних між собою нормативних ак­тів, якими регулюються державно-церковні відносини. Безпе­речно, найважливішим із них є Закон «Про свободу совісті та релі­гійні організації», в якому зосереджено більшість правових поло­жень, що регулюють загальні питання забезпечення свободи совіс­ті.

Інші законодавчі акти або безпосередньо стосуються окремих галузей державно-церковних відносин, або розвивають, конкрети­зують відповідні положення названого Закону. Серед них слід на­звати Закони «Про освіту», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про загальний військовий обов'язок і військову служ­бу», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість», «Про плату за землю», «Про благодійництво та благодійні організації», «Про гуманітарну допомогу ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні, що надходить в Україну», «Про державний реєстр фізичних осіб – платників податків та інших обов'язкових платежів» тощо.

ПИТАННЯ 57. Основний зміст Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації»

Державно-цер­ковні стосунки регулюються також низкою указів та розпоряджень Президента України, постанов Верховної Ради України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Першим законодавчим актом, що визначав нові підходи до взаємин держави та церкви і був спрямований на реальне забез­печення свободи совісті, став Закон України «Про свободу совіс­ті та релігійні організації», прийнятий Верховною Радою України у квітні 1991 р. Він складається із 32 статей, поділених на шість розділів.

У ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні першому розділі розміщені загальні положення. Тут визначаються завдання Закону, серед яких основними є: гарантія права на свободу совісті; забезпечення соціальної справед­ливості, рівноправності, захисту прав і законних інтересів грома­дян незалежно від їхнього ставлення до релігії; визначення обов'язків держави щодо релігійних організацій та релігійних організацій перед державою і суспільством; подолання негативних наслідків колишньої державної політики щодо релігії і церкви; гарантування сприятливих умов щодо розвитку суспільної моралі й гуманізму, громадянської злагоди та співробітництва людей не­залежно від їхнього світогляду чи віросповідання (ст. 1).

За законом ніхто не може проголошувати обов'язковості будь-­яких переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушення стосовно ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні визначення громадянином свого ставлення до релігії; до сповідування або відмови від сповідування релігій; до учас­ті або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях; до навчання релігії.

Батьки або особи, які їх замінюють, за взаєм­ною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань. Ніхто не має права вимагати від свя­щеннослужителів порушення таємниці сповіді (ст. 3).

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, установлення прямих чи непрямих переваг громадян, залежно від їхнього став­лення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті, чи образа релігійних почуттів громадян ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні, спричиняють відповідальність, установлену законом (ст. 4).

Держава захищає права й законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світо­глядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її. Держава підтримує толерантні відносини між віруючими різних віросповідань та їхніми релігійними організаціями, бере до відома й поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо во­ни не суперечать чинному законодавству.

Держава не втручає­ться у здійснювану в межах закону діяльність будь-яких організацій, створених за ознаками ставлення до релігії. Всі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Установлення будь-яких переваг або обмежень для однієї ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні з релігій, віросповідання чи релігійної організації проти інших не допускається.

Релігійні організації не виконують державних функцій, але мають право брати участь у громадському житті, а також виконувати громадянські обов’язки нарівні з іншими громадськими об'єднаннями та засобами масової інформації.

Релігійні організації не беруть участі в діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів.

Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Кожна релігійна організація не повинна втручатися в діяльність ін­ших релігійних організацій ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні, а також у будь-якій формі проповідувати во­рожнечу, нетерпимість до не віруючих або віруючих інших віро­сповідань (ст. 5).

Державну систему освіти в Україні відокремлено від церкви (релігійних організацій), вона має світський характер. Доступ до різних видів і рівнів освіти надається громадянам незалежно від їхнього ставлення до релігій.

Не допускається встановлення об­межень на проведення наукових досліджень, пропаганду їх ре­зультатів або включення їх до загальноосвітніх програм за озна­кою відповідності або невідповідності засадам будь-якої релігії або атеїзму. .

Релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи (ст. 6).

Другий розділ закону визначає, які ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні організації визнаються ре­лігійними, установлює порядок їх реєстрації.

Релігійні організації Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян у сповідуванні й поширенні віри і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призна­чають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (поло­женнями).

Релігійними організаціями в Україні є peлігійні громади, управління й центри, монастирі, peлігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади (ст. 7).

Статут (положення) peлігійної організації, який відповідно до цивільного законодавства визначає її правоздатність, підлягає ре­єстрації в порядку, установленому законом (ст. 12).

Peлігійна організація визнається юридичною особою з момен­ту реєстрації її статуту (положення) (ст. 13).

Для одержання peлігійною ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні громадою правоздатності юридич­ної особи, громадяни в кількості не менше десяти осіб, які утво­рили її, подають статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Aвтoномній Республіці Крим - до Уряду АРК

Peлігійні центри, управління, монастирі, peлігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають на реєстрацію статут до державного органу України у справах релігій (Державного комітету України у справах релігій). З 2005 року цей Комітет ліквідовано.

Орган, який здійснює реєстрацію, у місячний термін розглядає заяву, статут релігійної організації, ухвалює відповідне рішення і не пізніше ніж у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

У реєстрації ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні статуту релігійній організації може бути відмовлено, якщо її статут або фактична діяльність суперечать чинному законодавству (ст. 15)

Діяльність peлігійної організації може бути припинено у зв'язку з її реорганізацією (поділом, злиттям, приєднанням) або ліквідацією.

У разі порушення релігійною організацією, що є юридичною особою, положень чинного законодавства, її діяльність може бути припинено в судовому порядку.

Третій розділ закону визначає майновий стан релігійних організацій. Peлігійні організації мають право використовувати для власних потреб будівлі та майно. Культові будівлі та майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони перебувають, у безоплатне користування або у власність peлігійних організацій. Культова будівля та майно ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні можуть передаватися в почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою.

Користування землею peлігійні організації здійснюють у по­рядку, установленому Земельним Кодексом України та іншими законодавчими актами України (ст. 17).

У власності релігійних організацій можуть бути будівлі, пре­дмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для за­безпечення їх діяльності (ст.11).

Peлігійні організації мають право звертатися за добровільними фінансовими пожертвуваннями та одержувати їх. Фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи peлігійних організацій не оподатковуються. Релігійні організації не мають права проводити примусове об­кладання віруючих (ст. 18).

Релігійні організації в порядку, визначеному ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні чинним законо­давством, мають право для виконання своїх статутних завдань, засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно­-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо) (ст. ,20).

Четвертий розділ визначає права релігійних організацій, пов'язані зі свободою віросповідання. Вони мають право засновувати й утримувати місця для богослужінь або релігійних зі­брань з вільним доступом для всіх бажаючих.

Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів.

Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, притулках для старих та інвалідів, місцях попереднього ув'яз­нення й відбування покарання проводяться на прохання грома­дян ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні, які перебувають у них, або з ініціативи релігійних органі­зацій (ст. 21).

Релігійні організації та віруючі, одноосібно або разом з інши­ми, мають право встановлювати й підтримувати міжнародні зв'язки та прямі особисті контакти, включаючи виїзд за кордон для паломництва або для участі в релігійних зібраннях та інших релігійних заходах.

Священнослужителі, релігійні проповідники, наставники, інші представники зарубіжних релігійних організацій, які є іноземни­ми громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть за­йматися проповідуванням віровчень, виконанням релігійних об­рядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який зареєстрував ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні статут відповідної релігійної організації (ст. 24).

Розділ п’ятий регламентує трудову діяльність у релігійних ор­ганізаціях. Вони мають право наймати на роботу громадян. Умо­ви праці встановлюються за згодою між релігійною організацією та працівником і визначаються трудовим договором (ст. 25).

На громадян, які працюють у релігійних організаціях за тру­довим договором, поширюється законодавство про працю нарівні з працівниками державних і громадських підприємств, уста­нов і організацій (ст. 26).

Громадяни, які працюють у релігійних організаціях, включа­ючи священнослужителів, церковнослужителів і осіб, які працю­ють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають соціальному забезпеченню й соціальному страхуванню нарівні з працівниками державних і ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні громадських підприємств, установ і організацій (ст. 28).

Розділ шостий закону говорить про державні органи та контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті.

Державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації здійснюють місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі комітети (ст. 29).

Україна, заявивши про пріоритетність прав людини, зобов'я­залася узгодити свої правові стандарти з вимогами міжнародних правових актів. Найважливішими з-поміж них є «Загальна декларація прав людини» (1948); «Конвенція про захист прав і основних свобод людини» (1950), «Міжнародний акт про громадянські й політичні права» (1966), «Підсумковий акт наради з безпеки та співробітництва в Європі» (1975), «Празька хартія для нової Європи ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні» (1990), «Декларація про права осіб, які належать до національ­них, етнічних, релігійних чи мовних меншин» (1992), «Декларація про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігій чи переконань» (1981), «Підсумковий документ Віденської зустрічі» (1989).

Свідченням реального забезпечення в Україні права на свобо­ду совісті є кількість релігійних організацій, яка тепер вже досягла майже 25 тис. Церкви вийшли на якісно новий рівень функціону­вання. Так, діяльність релігійних громад координується понад 200 релігійними центрами и управліннями. Підготовка духовенства здійснюється в 1 ОО духовних навчальних закладах. Церковну службу здійснюють близько 20 тис. священнослужителів. Релігійні орга­нізації видають близько 120 газет та журналів.

Проте в цій сфері існують досить складні ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні проблеми. Найне­безпечнішою з них є міжцерковні конфлікти, які найчастіше виникають на ґрунті претензій щодо володіння культовими спорудами. Потребують вирішення також питання викладання релігієзнавчих дисциплін в навчальних закладах, соціальної роботи церкви, взаємoдiї релігійних організацій і силових структур тощо. Усе це зумовлює необхідність запровадження змін до чинного зaконoдaвствa відповідно до вимог часу.

Українська держава підтримує екуменічний рух (рух за об’єднання релігійних організацій) як в Україні, так і у світі. До цього руху, що виник на початку ХХ ст. як рух християнських церков, уже приєднуються ісламські, буддійські організації та громади певних етнічних релігій.

ПІСЛЯМОВА

Релігієзнавча освіта в українській вищій школі є важливим напрямком ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні підвищення рівня духов­ної культури людини, оскільки дає знання з ре­лігій як соціально-культурного феномена різних епох і суспільств. Релігієзнавчі знання мають важливе значен­ня у формуванні професійних рис фахівців-право­охоронців.

У демократичній державі діяльність правоохоронців-юристів, суддів, працівників про­куратури й міліції, закладів пенітенціарної системи потребує глибоких знань з проблематики релігіє­знавства, зокрема знань конституційно-правових принципів свободи совісті, віросповідання та релігії, вміння правовими засобами вирішувати практичні питання діяльності релігійних організа­цій у суспільстві, а також державно-церковних відносин в Україні.

Важливе значення має також забезпечення реального правового забезпечення і здійснення прав і свобод віруючих громадян ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні.Відсутність релігієзнавчих знань взагалі та незнання правової основи функціонування релігійних конфесій спричиняє нерозуміння державно-церковних відносин та меха­нізму практичного вирішення проблем, пов'яза­них із правовим регулюванням свободи совісті і віроспові­дання, подолання міжцерковних і міжконфесій­них конфліктів, нормалізації релігійного життя в Україні.

Навчальний посібник написано з метою надання допомоги правоохоронцям і юристам у набутті релігієзнавчих знань для вирішення питань регулювання відносин між громадянами і релігійними­ установами, між державними установами та релігійними організаціями.


documentaettlwb.html
documentaetttgj.html
documentaetuaqr.html
documentaetuiaz.html
documentaetuplh.html
Документ ПИТАННЯ 56. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні